|
Чемпіони з витримки
Якби проводилися чемпіонати з уміння не втрачати спокою і сконцентрованості у відповідальні моменти, в них би напевно перемагали стрільці з лука. Зберігати зібраність упродовж багатогодинних монотонних тренувань і змагань для них необхідна умова успіху.
На олімпійській базі «Святошин», що за Києвом, лучники тренуються на футбольному стадіоні – з одного боку доріжку займають дівчата, з іншого – хлопці. Поле оточене лісом, повітря чудове, свіже. Ми завітали до спортсменів на контрольне тренування – незабаром у них етап Кубка світу, а на початку вересня – світовий чемпіонат. Їхати доведеться в гості до «запеклих» суперників – у Корею.
Похід за влучністю
На «чоловічій» половині триває підготовка до тренування. Віктор Рубан, Маркіян Івашко, Дмитро Грачов, Юрій Гавелко, Ярослав Мокринський і Дмитро Ловчиков розставляють біноклі, розминають руки коловими обертаннями, натягують тетяви, перевіряють налаштування луків. «У кого є фігурна викрутка?» – запитує в хлопців Івашко. У колег немає, але згодом старший тренер збірної Сергій Васильович Антонов приносить набір викруток, і Маркіян вибирає потрібну.
Спортсмени йдуть на «3 метри» – це розминкова вправа на короткій дистанції, яка дозволяє відчути технічні нюанси, розім’ятися. Закінчивши, закріплюють на стендах мішені. Головний тренер збірної Віктор Васильович Сидорук озвучує план тренування: «Дві пристрілочні серії на 60 і 70 метрів й одразу контроль на 70 і 90 метрів». І лунає команда: «На 70 метрів!»
На першій пристрілочній дистанції крейдою позначають вогневий рубіж і обводять стопи для фіксації положення стійки. З «дівочої» доріжки тренуванням керує Сергій Антонов – він дає перший свисток до виходу на рубіж і другий – до початку стрільби. Він же попереджає про ліміт часу за тридцять секунд до завершення серії. Дівчата й хлопці одночасно роблять шість пострілів і йдуть до мішеней виймати стріли. «Для стрільців важливо мати необмежені в часі можливості тренуватися, – говорить Віктор Сидорук. – От дивіться: на серію пострілів витрачається три хвилини. А на те, щоб забрати стріли і повернутися на рубіж, – шість хвилин. Приблизно вісімдесят відсотків часу тренування – це ходьба, і тільки решта – робота».
Коли хлопці вчергове йдуть до мішеней, розпитую головного тренера про нюанси тренування.
- Чому робота починається з триметрової дистанції?
– Це дозволяє підготувати м’язову систему, не відволікаючись на ходіння по стріли, тобто можна зробити більше пострілів за менший час. В принципі, потрібно мінімум тридцять пострілів, щоб розім’ятися.
- Яку роль у підготовці лучників відіграє загальнофізична підготовка?
– Стрільба з лука – атлетичний вид спорту. Спортсмени роблять по 300 пострілів за тренування, кожний виконується із силою натягнення 22 кг – тобто за тренування навантаження складає більше шести тонн. Азіати компенсують це лише кількістю пострілів, вони роблять по п’ятсот, шістьсот, вісімсот, аж до тисячі пострілів. А тисяча пострілів це що? Дванадцять годин безперервної стрільби! Вони працюють на автоматі. А ми пішли від кількості за рахунок підсилення загальнофізичної і спеціальної підготовки. Більше 300 пострілів ми не виконуємо, але вони усвідомлені, зрозумілі спортсменом. Корейці ж, наче солдати на завданні, діють не роздумуючи. Якщо на змаганнях ми з ними йдемо рівно, а потім трохи випереджаємо – вони «розпадаються», програють. Ми ж працюємо так, щоб спортсмен знав і розумів, що потрібно зробити, аби потрапляти в ціль.
Але зараз, мабуть, слід виходити на більшу кількість пострілів у зв’язку зі складнощами, які маємо. У нас відсутня база, де можна було б повноцінно тренувати стрільців. «Святошин» сучасним вимогам не відповідає. Є проблеми і з загальною, і зі спеціальною фізичною підготовкою. Стрільцям украй важливо розвантажувати м’язи, задіяні в роботі, аби вони залишалися еластичними, щоб не втрачати тонкі м’язові відчуття. Для цього потрібен і басейн, і масаж. Крім того, у мене є чимало спеціальних тренажерів, які не мають аналогів у світі, але їх нікуди поставити.
Зараз створюють проект бази міжнародного стандарту, де буде можливість працювати і влітку, і взимку, та проводити великі змагання – чекаємо на відведення землі. Сподіваємося, за підтримки небайдужих прихильників стрільби матимемо нарешті гідну домівку. Там можна буде готувати зміну нинішнім збірникам.
- Як напрацьовується вміння зберігати спокій під час змагань?
– Для цього дуже важлива велика кількість стартів. Кожна стріла – це старт, на кожну витрачається енергія. Багато стартів передбачають значні витрати психологічної енергії. Щойно спортсмен подумає про поганий результат, якусь невдачу – він помилиться. Коли я сам стріляв, вивів таку аксіому: постріл має відбутися до моменту закріпачення і до появи сторонньої думки. Закріпачився – вдалого пострілу не буде. Відволікся – так само нічого не вийде. Я переконую спортсменів: якщо ти став на вогневий рубіж і працюєш невпевнено, маєш сумніви – відклади постріл, відключись від нього – і трохи пізніше зроби впевнений постріл.
Взагалі-то щодо сутності стрільби я сформулював дванадцять таких аксіом. Найперші – «не скидай провину на матеріальну частину» та «не заважай лукові працювати». Не поцілив – сам винний, результат залежить ні від кого окрім тебе.
Лучник має створити умови, за яких вдало оброблятиме постріли. І це мають бути абсолютно ідентичні показники для кожної стріли. Найвідповідальніші стріли – перша й остання. Перша тому, що не знаєш, потрапив чи ні у приціл залежно від погодних умов, і тут можна багато втратити на старті. А остання – оскільки тисне відповідальність за остаточний результат. І треба боротися до останньої стріли.
Сто вісімдесят секунд
Тим часом Сергій Васильович дає старт першій заліковій серії на 70 метрів. Усього на двох дистанціях спортсменам треба виконати шість серій по шість пострілів. Стрілецька статистика – шість разів по шість пострілів за три хвилини, шість походів по стріли, тридцять шість етапів роботи, які необхідно виконати по можливості ідентично. Мало в кого вистачить витримки й терпіння по кілька годин виконувати таку монотонну роботу. Стоїш на вогневому рубежі, поцілюєш, стріляєш. Поцілюєш, стріляєш, поцілюєш…
Хлопці працюють здебільшого мовчки, іноді неголосно називають попередній результат, подивившись у бінокль, іноді тихенько жартують. Звертаю увагу, яким вишуканим, навіть артистичним рухом вони виймають стрілу з колчана і закріплюють перед пострілом.
«Дві сімки, вліво потягло», – промовляє Дмитро Грачов. «У тебе габаритна дев’ятка», – повідомляє колезі Віктор Рубан. Габарит у стрільбі – межа окружності на мішені. У відведений час вкладаються всі, дехто завершує серію навіть раніше повідомлення про 30-секундний ліміт.
Віктор Сидорук уважно спостерігає за підопічними, іноді підходить то до одного, то до іншого. Поради дає зрідка, під час чергової паузи: «Тримай корпус. Упевненіше! Добре!» «Ярославе, чого ти корпус підключаєш? Не руш! Хіба сил не вистачає? Вистачає!»
Відстрілявши чергову серію, спортсмени йдуть виймати стріли. Результати записують на спеціальні бланки: 9, 10, 10, 9... «Скільки в тебе?» – запитують один в одного – і обмінюються сумами: 46, 53, 51.
Грачов і Ловчиков затримуються біля мішеней. Антонов, готовий дати старт черговій серії, жартівливо підганяє: «Дмитре, ви що – рахувати не вмієте?» Хлопці повертаються на рубіж, всі в зборі, свисток – і чергові шість стріл за 180 секунд. Дзвін відпущеної тетяви за мить відлунює тихеньким звуком стріли, що влучає у мішень.
«Зараз ми готуємося до чемпіонату світу, – розповідає Віктор Сидорук. – У попередні роки змагання відбувалися переважно в Європі та Америці, нам було легше туди дістатися й акліматизуватися. А на найближчий час заплановано чимало стартів в Азії, де традиційно складніше адаптуватися. Перед Олімпіадою-2008 ми прибули до Китаю за дванадцять днів, і це було нормально для акліматизації. На останній етап Кубка світу в Китаї запланували приїзд без акліматизації – щоб подивитися, як спортсмени почуватимуться».
По футбольних воротах, як по мішені
Тренування завершено, результати підраховано. Хтось збирається і йде, хтось залишається ще постріляти. Декілька хлопців беруть м’яч і починають гру у футбол. На поле прямує і Віктор Рубан. Затримую його для інтерв’ю.
- Вікторе, яке навантаження витримує лучник під час тренування?
– Сам лук важить трохи більше трьох кілограмів. Але вага лука – це одне, а сила натягнення – інше. У хлопців це 21–22 кілограмів, у дівчат – 16–18. Тож розпочинаємо з розминки, виконуємо махи руками, щоб плечі розім’яти, лопатки. Розігріваємо м’язи, щоб не зазнати травми, оскільки «тягти» 21 кілограм лука – серйозне навантаження. Якщо у професійних лучників трапляються травми, то, насамперед, потерпають м’язів спини, плечовий пояс. Зранку бігаємо – щоб прокинутися. По можливості ходимо в тренажерний зал: закачуємо трохи плечі, спину. А на тренуванні спочатку стріляємо на три метри, відпрацьовуємо деякі елементи, щоб з’явилися необхідні відчуття. Потім виходимо на довгі дистанції – 70 і 90 метрів.
- А які застосовуєте засоби захисту?
– На лівій руці – крага, захист від тетяви, бо коли відпускаєш, вона проходить з великою швидкістю повз руку і, трапляється, може сильно вдарити, до крові. На правій руці, якою натягуємо тетяву, захист – напальчник, щоб уникнути мозолів. Бо якщо просто брати тетяву, то більше ніж на 20–30 пострілів пальців не вистачить, шкіра злізе, будуть водянки, мозолі. Навіть, захистившись, їх складно уникнути.
- Як часто виникає потреба в новому луці?
– Періодично змушений міняти. Того року часто доводилося – луки ламалися, була така проблема з попередньою фірмою, корейською. Перед Олімпіадою зламався, як ви знаєте.
- Знаємо, не дружите ви з корейськими луками!
– Це вони з нами не дружать. Зараз я перейшова на іншу матчастину – американський «Хойт». Поки все нормально…
- Довго звикаєте до нового лука?
– Коли як. Буває, береш лук, настроюєш, «потрапляєш у підгонку» – і нормально працюєш. А іноді дуже багато часу витрачаєш. От, наприклад, з корейським луком розібрався дуже швидко, менше тижня вистачило мені, щоб підігнати його й одразу показувати результат. А з американською продукцією тяжко було розібратися. Декілька змагань у мене було слабеньких, з низьким результатом. Не міг підібрати плечі. Спробував стріляти з новою моделлю, але вона мені не пішла, довелося перейти на минулорічний варіант.
- Спеціально працюєте над витримкою?
– Кожен сам навчається налаштовуватися. На тренуваннях ставимо якесь завдання і стараємося виконувати його. Тим самим набираємо впевненості. А на змаганнях намагаємося перенести напрацьоване на тренуваннях. Невелике хвилювання потрібне, щоб зберігати зосередженість. Бо якщо будеш зовсім спокійним, складно буде сфокусуватися на результаті.
- Що на тренуваннях вам подобається найбільше?
– Дні відпочинку, – всміхається Віктор.
- А що не подобається? Є робота, яку ви не любите виконувати?
– Складно сказати. Через лінощі інколи не хочеться зранку бігати, прокидатися вдосвіта.
- Вам буває нудно на тренуваннях?
– Ні. Намагаємося трохи урізноманітнити процес, жартуємо, щоб боротися з монотонністю.
- Що у вас виходить краще, ніж у суперників?
– Можливо, концентруватися, можливо, зберігати одноманітність пострілів. Кожен стріляє по-різному: хтось швидко, хтось повільніше, у кожного свої елементи. У всіх палець по-різному сходить: м’якіше, жорсткіше.
- Яка специфіка ваших пострілів?
– Намагаюся стріляти м’яко й швидко. Але останнім часом не виходить швидше стріляти.
- У чому перевага швидкої стрільби?
– Вона необхідна за поганих погодних умов – упіймати проміжок між поривами вітру і встигнути зробити постріл. Крім того, якщо швидше стріляєш, пізніше настає момент втоми. А якщо не встиг вистрелити до цього, може щось змінитися, наприклад, плече вбік піти. Ти й не зауважиш, оскільки при втомі м’язові відчуття притуплюються і не помічаєш помилку.
- Чого стрільці чекають від тренера на тренуванні?
– Передусім тренер визначає обсяг роботи. Він бачить, наскільки спортсмен готовий до навантаження, і регламентує завдання. Залежно від показників іноді потрібно трохи знизити планку результату, щоб спортсмен відчув упевненість, не розчаровувався в результаті. Це елемент психологічної підтримки. І вчасно побачити помилки, не помітні спортсмену. Попри накопичений досвід, з’являються нові помилки, про які й не підозрював раніше.
- Які характерні риси ідеального стрільця?
– Думаю, скоріше психологічні: витримка, націленість, стійкість. На змагання високого рівня приїздять спортсмени технічно однаково добре підготовлені, які чисто працюють. Відбувається скоріше психологічна боротьба.
- Після Олімпійських ігор ви для багатьох стали принциповим суперником. Чи був такий суперник колись у вас?
– Принциповими суперниками завжди були корейці, я прагнув досягти їхнього рівня. Цікаво було з ними пострілятися, але траплялося це дуже рідко. Найчастіше тому, що до них не доходив, програвав раніше, ніж міг потрапити на корейця. Тепер ситуація дещо змінилася. Цього року чемпіонат світу відбудеться в Кореї, ми готуємося і сподіваємося, що все буде добре.
Після нашої розмови Віктор іде на футбольне поле. Він вправно б’є по воротах і отримує схвальні відгуки від колег: «З тебе вийшов би класний футболіст!» Можливо, й так. Але можна сказати напевно, що з Рубана вийшов чудовий стрілець з лука!
Любов за розрахунком
Коли тренування було завершено, Маркіян Івашко зробив ще кілька серій пострілів з 70 метрів. І вже потім став складати амуніцію до спеціальної валізи. Чого там тільки не було: і набір тетяв, і різноманітний інструмент для налаштування й підгонки лука, і безліч дрібничок, про призначення яких сторонній людині здогадатися складно. Туди ж спортсмен складає розібрані «плечі» лука. Перед тим Маркіян запропонував спробувати натягти тетяву, щоб відчути зусилля, з яким це робиться. Зізнаюся, відтягти її до підборіддя, як годиться, не змогла, сил забракло.
- Маркіяне, вам подобаються тренування?
– Подобаються тільки з однієї причини – без тренування не буде необхідного результату на змаганнях. Це монотонна, одноманітна робота, яка змушує віддавати багато сил, втомлює – як її любити?
- А як боретеся з монотонністю?
– Щоб не було дуже нудно, можна щось вигадати, поставити мету – наприклад, шість десяток поспіль вибити. Тоді стає цікавіше. Перебіг тренування залежить від етапу підготовки. Перед відповідальним стартом більше працюємо на потрапляння, в міжсезоння увагу приділяємо в основному – загальній і спеціальній фізичній підготовці.
- Як досягаєте стану спокою під час стрільби?
– Тільки тренуванням. Передусім завдяки великій кількості пострілів, які потрапляють в десятку. Це приносить величезне внутрішнє задоволення. І коли багато таких відчуттів накладаються одне на одне, тоді з’являється упевненість і спокій, необхідні для хорошої стрільби.
- Таке відчуття зберігається до змагань?
– Зберігається за умов нормального тренувального процесу, інтенсивного, правильно побудованого. Але втратити його дуже легко: 50–60 пострілів без цього відчуття – і потрібно починати все з початку.
- Скільки пострілів ви робите під час тренування?
– Звичайний мінімум 200–250. Безпосередньо перед стартом тренування стають коротшими, легшими – до 150 пострілів. Максимальна кількість може бути 500 пострілів, якщо стріляється. Щодня маємо три тренування: зранку, після обіду й увечері, орієнтовно – близько шести годин повноціного робочого дня. Перед змаганнями буває замість трьох тренувань одне.
- Індивідуальні особливості стрільби мають велике значення для результату?
– Техніка стрільця з лука має базові елементи, які, як доведено часом і наукою, є ідеальними і дають результат. Але у кожного стрільця є свої індивідуальні особливості, немає двох людей у світі, які стріляють однаково.
- Навіть серед корейців?
– Так. Основні елементи однакові, але стійка, положення голови, захват пальцями тетяви, упор в рукоятку – такі речі відрізняються. І це добре, бо інакше всі були б однакові, було б нецікаво.
- Отже, стрільба – це монотонна й виснажлива справа. Але вона чимось вас приваблює. Чому ви продовжуєте стріляти?
– У мене є мета. Впродовж усього часу, що я займаюся спортом, а це вже дев’ятнадцятий рік, завжди ставив собі ціль за ціллю. І намагався її досягти. Сьогодні медалі з чемпіонату Європи і світу в мене є, я хотів бути заслуженим майстром спорту – і став. Залишилася єдина мета. Думаю, якщо мені вдасться її досягнути, я зі спокійною душею повішу лук на стіну й піду займатися чимось іншим. Здобуду медаль Олімпійських ігор – і можна буде поставити крапку.
Анна Голуб
Фоторепортаж Валерія Соловйова
Липень 2009 "Олімпійська Арена"
|
